Вход на сайт

Поиск

Календарь

«  Ноябрь 2017  »
ПнВтСрЧтПтСбВс
  12345
6789101112
13141516171819
20212223242526
27282930

Наш опрос

Оцените мой сайт
Всего ответов: 119

Статистика


Онлайн всего: 1
Гостей: 1
Пользователей: 0

Судова система - це найбільш адекватний і дієвий засіб захисту прав пацієнта при незадоволенні якістю надання медичної допомоги.

Основними способами судового захисту прав пацієнтів є:

1. звернення пацієнта із адміністративним позовом на неправомірні дії органів влади, їх посадових і службових осіб;

2. звернення пацієнта із позовною заявою у порядку цивільного судочинства.

Відповідно до ст.ст. 55, 56 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності оргнів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Окрім цього, конституційною гарантією є і право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Як представники пацієнта, так і представники ЛПУ мають право:

— просити суд призначити проведення експертизи в певній судово-експертній установі або доручити її певному експерту;

— заявляти відвід експертові;

— формулювати питання для експерта;

— давати пояснення експерту;

— знайомитись з ухвалою суду про призначення експертизи та з питаннями, що сформульовані в ній;

— знайомитись з висновком експерта;

— просити призначити повторну, додаткову, комісійну або комплексну експертизу

 Важливо, що позивачі - по позовах про відшкодування шкоди, заподіяного каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю годувальника - звільняються від сплати державного мита

А також не підлягають оплаті при зверненні до суду і покладаються на сторони після розгляду справи судом витрати на інформаційно-технічне забезпечення у справах про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи (п. З ч. З ст. 81 Цивільного процесуального кодексу України

Згідно з ч. 2 ст. 32 Конституції України кожний громадянин має право знайомитись в органах державної влади, органах місцевого самоврядування, установах і організаціях з відомостями про себе, які не є державною або іншою захищеною законом таємницею. Зазначена стаття є конституційною основою права громадян на інформацію, у тому числі і про стан свого здоров'я

До конфіденційної інформації належить свідчення про свободу, у тому числі про стан здоров'я.

ст. 39 Основ законодавства України про охорону здоров'я, де вказано, що медичний працівник зобов'язаний надати пацієнтові в доступній формі інформацію про стан його здоров'я, мету проведення запропонованих досліджень і лікувальних заходів, прогноз можливого розвитку захворювання, у тому числі наявність ризику для життя і здоров'я

У Рішенні Конституційного Суду України від ЗО жовтня 1997 р. у справі щодо офіційного тлумачення статей 3, 23, 31, 47, 48 Закону України "Про інформацію" таст. 12 Закону України "Про прокуратуру" (справа Устименка) визначено, що медична інформація - це свідчення про стан здоров'я людини, історію її хвороби, про мету запропонованих досліджень і лікувальних заходів, прогноз можливого розвитку захворювання, у тому числі і про ризик для життя і здоров'я, яка за своїм правовим режимом належить до конфіденційної. Також у Рішенні Конституційного Суду України зазначено обов'язок лікаря на вимогу пацієнта та членів його сім'ї або законних представників надавати їм таку інформацію повністю і в доступній формі.

Застосування ст. 140 ККУ можуть кваліфікуватись, зокрема, такі діяння:

- несвоєчасний або неправильний діагноз захворювання;

- залишення хворого без належного медичного догляду;

- переливання крові іншої групи;

- залишення сторонніх предметів в організмі хворого під час хірургічної операції;

- застосування неправильного лікування;

- недостатній контроль за медичною технікою;

- невиконання медсестрою вказівки лікаря щодо застосування до хворого ліків чи процедур тощо.

Відхилення від таких стандартів у лікуванні захворювання, при настанні несприятливого результату, є протиправним і може розглядатись як одна з умов настання цивільно-правової відповідальності медичної установи. А порушення суб'єктивного права пацієнта може виражатись у недостатньому інформуванні його з боку медичного працівника про наступне медичне втручання, у результаті чого порушується суб'єктивне право пацієнта на поінформовану добровільну згоду на медичне втручання. 

Тобто, перед тим, як піти до суду, намагайтеся отримати копію історії хвороби. пам'ятайте, чим швидше Ви це зробите- тим менше шансів у медпрацівників змінити там свої записи!!!!!!!!!!

Якщо ж своїми діями медичні працівники не тільки не вилікували Вас, а ще й завдали шкоди- тоді їх дії носять ознаки злочину!!! із повідомленням про скоєний злочин Вам треба йти до прокуратури, або до РВ МВД України по місту скоєння злочину.

У діяльності медичних працівників умисні злочини зустрічаються рідше, ніж необережні. Серед злочинів першої групи (умисні) найбільш суспільно небезпечним є ненадання допомоги хворому медичним працівником (ст. 139 ККУ). Водночас серед необережних злочинів найбільш актуальними є неналежне виконання професійних обов'язків медичним або фармацевтичним працівником (ст. 140 ККУ), вбивство через необережність (ст. 119 ККУ) і необережне тяжке або середньої тяжкості тілесне ушкодження (ст. 128 ККУ).

Серед злочинів другої групи (ті, що не є суспільно небезпечними) ККУ вмішує:

1.порушення права на безоплатну медичну допомогу (ст. 184);

2. зловживання владою або службовим становищем (ст. 364);

3. перевищення влади або службових повноважень (ст. 365);

4. службове підроблення (ст. 366);

5. службова недбалість (в. 367);

6. одержання хабара (ст. 368) та інші. 

у таких випадках працівники правоохоронних органів проводять розслідування, і якщо вина медпрацівника є доведеною, Ви маєте право на відшкодування завданих Вам збитків та моральної шкоди.

Відповідно витрати на лікарські засоби встановлюються на підставі чеків, товарних накладних, а за їх відсутності - за допомогою витягу з медичної карти стаціонарного (амбулаторного) хворого, де зазначено, які ліки призначались і потім застосовувались, та довідки з аптечного управління, де буде зазначено вартість ліків на ринку фармпослуг за певний місяць.